Піп & People з Олександром Дедюхіним Випуск 2 листопада

Слава Ісусу Христу, парафіяни. Це передача «Піп і піпл» на Bloger.fm і я її ведучий, протоієрей Олександр Дедюхін з Полтави.
Субота, яка в нас буде – це є поминальна субота, Дмитрівська поминальна субота. День, коли ми згадуємо всіх від віку спочилих православних християн. Взагалі, якщо говорити про традиції, в Україні була більш притаманна так звана Покровська поминальна субота, яка відзначалася в суботу перед Покровою, але пізніше, під Московським впливом, були ці поминання перенесені на цю суботу, на Дмитрівську поминальну суботу.

Але, сподіваюсь, що ми доживем ще до того часу, коли ми будемо поминати померлих більше все-таки в Покровську поминальну суботу. Але сьогодні ми взагалі поговоримо про поминання померлих. Бо зі смертю в усі часи в усіх народів пов’язано безліч звичаїв, традицій і забобонів. У православ’ї все дуже просто і зрозуміло. Бог нам каже, що для Нього – всі живі, всі без винятку, і ці слова Ісуса Христа ми не можемо ігнорувати. Якщо Він каже про всіх – значить, всі приречені на безсмертя. Людина за своєю природою – вічна, і створена для вічності. Життя людське подібно до променю світла, який має початок, але не має кінця. Ми підносимо молитви за померлих з однієї простої причини – вони живі. Людина померла від живою відрізняється лише тим, що більше не грішить. І в цьому контексті смерть є велике благо для дітей Адама. Якби ми жили вічно, в нашому гріховному сьогоднішньому стані, вічним був би і наш гріх. А так, яким би грішником не був ти, кінець твоїм гріхам все-одно настане. Але так як там немає гріха, за межею смерті, за межею смерті нема і покаяння. Каятися треба тут, де ми грішимо, інакше – ніяк.

У чому ж тоді сенс мотиви за померлих, якщо там немає покаяння? Хіба може тоді наша молитва змінили щось там, де немає ні гріха, ні покаяння? Звичайно так, може. Вся справа в любові. Наша молитва – це любов, яка є божественна категорія. Вона ніколи не перестає, для неї смерть – не перепона. Любов, виражена в нашій молитві, несе світло, якому смерть не може бути перепоною. Цю ж любов символізують запалені на панахиді свічки. А також – світло любові, яке, як і життя людське, має початок, але не має кінця. Ногою людина приходить в цей світ, ногою і іде з нього. І ніяк не зможе з собою нічого винести звідси , окрім любові, яку ми можемо посіяти, виростити, і продовжувати збирати урожай і після своєї смерті. Що посіє людина – те і пожне. Якщо сіє краплинки божественного світла – навколо себе пожне океан молитви, океан любові. «Радий би в рай, так гріхи не пускають» – так кажуть. Але так буває тоді, коли людина заблукала і накрила лушпинням і сміттям своїх гріхів та грішків – і ось тоді допомагає молитва. Висвітлюючи, освячуючи грішникові шлях до Бога в рай. Молитва, яка пробивається навіть через закриті двері пекла і виводить звідти грішників. Тому ми говоримо Господу: «Господи, ми знаємо, що ті, які вже відійшли від нас – були людьми грішними, як і всі ми. Але Господи-чоловіколюбче, вони були подібні до Тебе, бо залишили крапельку любові в наших серцях. І ось заради цієї любові, прости і помилуй їх».

Залишається питання: чи дійсно потрібні померлим наші молитви? Але апостол Павло в «Першому посланні до Тимофія» пише: «Прошу чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей». Знову ж таки підкреслюю, що всі люди – це дійсно всі, без винятку, бо Христос, говорить нам Святе Письмо, на те і помер, і воскрес, і ожив, щоб панувати над мертвими і над живими. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть. У Господа всі живі і всі Господні, і смерті немає, лише так.

Дякую вам за увагу.