Піп & People з Олександром Дедюхіним Випуск 26 жовтня

Слава Ісусу Христу, парафіяни. З вами протоієрей Олександр Дедюхін з Полтави, передача «Піп і піпл» на Bloger.fm

В Святому Письмі дуже часто зустрічається образ Святого Зерна. І що таке «зерно»? Це символ Царства Божого, що або росте в наших душах і дає плід, або гине. Всі божі створіння можна розрізнити за мірою їх вільного вибору. Людина відрізняється від інших створінь найбільшою свободою. Якщо людина реалізовує свою свободу, вона актуалізує в собі подобу Божу. Якщо людина відмовляється від волі – вона нехтує промислом Бога про себе. Бог поважає нашу свободу, часто чекає роками, поки ми усвідомимо, наскільки великий дар носимо в собі.

У випадку з народами і церквами, ці очікування можуть бути сторичними – так, як це сталося з українським народом, з українською церквою. Українське зерно не просто знаходилося край дороги цивілізованого світу, не просто його душили терня, байдужості і жадібності своїх і чужих панів, а і довгі роки вон обуло закатане асфальтом і камінням чужої правди, та рабської так званої «духовності».

Бо церква московського патріархату багато років панувала в Україні. І, окрім рабської покори, нічому не навчала свою паству. Всі ми чули, як українська мова визнавалася другорядною, непридатною до молитви. Мовляв, Бог не чує і не розуміє її. Заради справедливості треба сказати, що московська церква намагалася зробити рабів з усіх своїх вірних, не тільки з українців. Але в нас це поневолення виглядало найстрашніше, бо московська церква гнобила не просто сусідній народ і його церкву, а власне джерело, свою церкву-матір, якою є українська церква для московської. Чомусь так сталося, що пара десятків єпископів, таких от престарілих, зібравшись на таємну зустріч вночі в 1992 році до Харкова, вирішили, за цілий народ, яка церква правильна, яка – ні. І вони там вирішили, що треба бути тільки з Москвою. Вони не тільки за народ вирішували, але і з Богом не рахувалися. І після свого зібрання почали кидатися анафемами направо і наліво. Ці архієреї чекали від українців рабської покори, слухняного виконання безглуздих благословінь. Але ми бачимо, чим усе скінчилося – Бог не буває зневаженим. Зерно нашої свободи щодня проростає крізь каміння і терня, крізь війну та інші негаразди, які оточують нас. Бог допомагає нашому зерну свободи прорости. Але, браття і сестри, свобода, оця свобода зерна – це не лише дар, але це відповідальність. І скільки разів ми вже втрачали свободу, через те, що самі знов і знов бажали єгипетського або радянського м’яса, а не Богом дарованої свободи. Раб перебуває в рабстві лише тоді, коли веде себе як раб. Вільна людина на кожному кроці свого життя актуалізує свободу, навіть якщо вона буває зовні поневолена.

І кожен день ми маємо актуалізовувати цю свою свободу. Ми повинні актуалізовувати свою свободу у виборі церкви. І саме важливе – ми щосекунди маємо актуалізовувати свою свободу у виборі святості, а не гріха. І тоді ми, як те зерно, про яке говориться в Біблії, будемо приносити великий плід, в 30, 40, 60 або 100 разів.
Дякую вам за увагу.