Піп & People з Олександром Дєдюхіним 20 грудня

Слава Ісусу Христу, парафіяни. Це “Піп & People” і я ії ведучий протоієрей Олександр Дєдюхін. Всі ми знаємо, що у суботу пройшов Об’єднавчий Собор української православної церкви. На цьому Соборі, а це дійсно історична така подія, об’єдналися церкви київського патріархату, автокефальна церква ну і частина московського патріархату також увійшли в цю об’єднану церкву. Був прийнятий статут нової церкви, був обраний предстоятель. Тепер ми чекаємо, що предстоятель разом із президентом поїдуть на Фонар в Константинополь. І там предстоятель отримає Томос про незалежність української церкви, ну і потім вже буде інтронізація предстоятеля української православної церкви.

За час війни ми не щоб звикли бачити сльози на очах чоловіків, але знаємо що це можливо. 15 грудня на цьому Соборі, де я був присутній, я бачив різне – обурення і радість, чорноту облич деяких архієреїв, переляк митрополита Емануіла, це грецький екзарх, який головував на Соборі, бачив безумовну тверду рішучість президента довести історичну справу до завершення, жертовність і мудрість патріарха Філарета, який провів корабель церкви через бурі та рифи і якому потрібно було наостанок зробити декілька рішучих кроків. Емоцій було багато. Але я особисто для себе запам’ятаю одне – сльози відчаю єпископів, коли всім вже здавалось що вже кінець, ми в черговий раз провалили місію та не змогли об’єднатися. Якась старшина має амбіції і не хоче ними поступатися. Для тих хто не в курсі, мова зараз зовсім не про патріарха Філарета та не про митрополита Епіфанія. Патріарх Філарет зняв свою кандидатуру ще до початку собору. Митрополит Епіфаній також був готовий знати свою кандидатуру заради єдності українського православ’я. Ось я особисто запам’ятаю сльози та молитву. Після цієї молитви, під впливом святого духа все зрушилось. А на додачу ще й президент пообіцяв, що якщо архієреї не домовляться, він відкриє ворота Софії. Уявляєте які б тоді хроніки Собору ми б читали? Приблизно такі: “10 єпископів було розірвано за мить, 20 покалічено, 20 зникли безвісти, інші переховувались десь в синагозі або в мечеті за гроші”. Пізніше, коли ми помолились у Софії у теплому храмі і був проведений помісний Собор української православної церкви київського патріархату про ліквідацію структури київського патріархату, ми пішли до великої Софії – головного нашого собору, тисячолітньої святині. І там знов ми молимося. Премудрість божа нашими руками будує свій дім, українську церкву. Присутні патріархи, екзархи ойкумени вселенської патріархії, всі єпископи української православної церкви київського патріархату, української автокефальної православної церкви та два архієрея із української православної церкви московського патріархату, міряне та чернецтво від всіх цих структур. Всього близько 200 делегатів. Наслідники великих апостолів прийшли виконати волю святого духа, бо так було угодно йому і нам.

Пізніше, вже на другий день після Собору дізнався, що єпископів московського патріархату, мало бути було більше, на вісім чоловік, але дякуємо Володимиру Олександровичу Новінському, він їм забороняв приїхати. Якими там методами ми не знаємо, когось утримували в Лаврі, когось залякували, але 8 єпископів московського патріархату не доїхали до собору. І чому я наголошую на цій цифрі забігаючи вперед, бо митрополит Епіфаній, новий предстоятель української православної церкви, представник колишньої церкви київського патріархату переміг з перевагою у голосуванні у вісім голосів. От як раз цих 8 епіскопів і не хватило для того щоб клонувати московський патріархат. Так що слава Богу за все. Митрополіт Емануіл, митрополіт гальский, який головував на Соборі читає вітальне слово патріарха Варфоломея. Потім слово бере президент України Петро Порошенко. Він підкреслює, що всі ми зібралися, щоб розбити ланцюги, якими ми були сковані, що цей собор наслідок праці багатьох поколінь українців. Петро Олексійович всім нагадує, що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Потім було голосування за статут церкви. Статут згодом може доповнюватися, змінюватися, бо ми вже є незалежна та автокефальна церква, рівна іншим церквам. Як зазначає прийнятий статут православна церква України є автокефальною, згідно з наданим їй кенотично (кенотично, це грецьке слово яке означає “самопожертва”) цим статусом від канонічної константинопольської матері-церкви. Ну і щоб було зрозуміло слово кенотично – в богословії ми говоримо про кінозис Ісуса Христа, Ісус Христос сам себе умаляє щоб стати людиною. І от так само материнська церква умоляє себе, щоб надати автокефалію українській церкві.

Голосування проходило дуже довго, я знаю, що всі чекали по всій Україні. Чому так? Але проходило це так не через суперечки, тут же суперечок як таких не було під час його проведення. А саме через технічні моменти. Треба було надрукувати бюлетені. Після остаточного голосування в остаточному бюлетені залишаються три кандидатури – митрополит Епіфаній, митрополит Сімеон і архієпископ Володимир. Всі вони, доречи, – митрополит Епіфаній представляв українську православну київського патріархату, митрополит Сімеон – представляв московський патріархат і архієпископ Володимир представляв автокефальну церкву. Ми знаємо, що обраний був митрополит Епіфаній з перевагою у вісім голосів. І цю подію нам дуже важко осягнути і зрозуміти до кінця. Це насправді історія з великої літери. І вона стала можливою не лише отому, що титанічна праця була зроблена президентом, його командою, патріархом і духовенством. Ця історія стала можливою тому, що в нас неймовірний народ, який здатний перемагати та писати історію так як нам треба, а не так як того бажають інші. В цей раз духу святому і нам зволилось зробити незалежну церкву.

Працюємо далі. У нас ще вступ до Євросоюзу, у нас ще на черзі вступ до Нато, тобто до у нас ще дуже і дуже багато завдань. Але ми молимось і я думаю що Господь приведе нас всіх до повної радості. З вами був протоієрей Олександр Дєдюхін, дякую вам за увагу.