Репліки Руслан Горовий

Усім привіт, в ефірі програма “Репліки”. Гостем сьогоднішньої програми став Руслан Горовий, письменник, автор програми “Служба розшуку дітей” та громадський активіст. Сьогодні він розповість про стан сучасної української літератури.

Українська сучасна література вона, мабуть, нічим суттєво не відрізняється від літератури, яка була в інші періоди. Тобто в якийсь період всі, які приймають участь у цьому действі, якось живі і комуніцирують. Як зазвичай, літератори розбились по клубам по інтересах, поховались один від одного і мало комуніцирують, тільки в межах якихось необхідностей. Це пов’язано в першу чергу з тим, що більшість людей намагаються на літературі заробить тут і зараз, і тому, звісно ж, розкривати якихось свої таємничок де можливо щось якось влізти заробити чи ще що не будь, ніхто не хоче. Саме тому, кожен вариться в собственном сакє і я не знаю чи виграє від цього література. Хоча з іншого боку, коли всі ці повмирають, всі ці, хто зараз собою укрсучліт являють, то буде зрозуміло що з того, що вони напродуктували, навикидали на світ божий є літературою, а що, вибачте, зійде, як роса на сонці, що не приживеться. Тому стан української літератури абсолютно нормальний, як і стан всього навколо нас по палаті в середньому. Є люди, які займаються літературою, щось пишуть, щось намагаються донести, а, значить, час покаже. Як кажуть, “весна покаже хто де срав”, то й час покаже, що є література, а що є нішо. Ну от приблизно таке, всьо, що я думаю

Окрім цього, хотілось сказати знаєте що? Дуже вдалі зазвичай експерименти там, де є література заради літератури. Там де говорять, бо не можуть мовчати. Тому, що там, де йде кількість на писательство, де все більше і більше, хай буде багато, а там розберуться, то й всьо йде вже кон’юнктура, графоманство. А от речі вистрілюють, які написані від душі, тому що всі ми знаємо, що одну книжку в житті може написати будь-яка людина. Як мінімум про своє життя. Ну от якось так. Українській сучасній літературі бути, а чом би й ні?

Звісно ми маємо розуміти, що щоб я тут не розказував, то особисто мій досвід, особисто моє якесь бачення того, що відбувається. Можливо я не правий. Це нормально. Знову ж таки скажу, що має згоріти, те не згниє. Все що є літературою, проявиться трошки пізніше, коли зникнуть особистості, які можуть на це впливати, наприклад, на кількість замовлень видавництвами, на кількість перевидань книжок, чи ще щось. Коли твір буде жити абсолютно без автора, тоді буде зрозуміло, наскільки той твір буде цінний в принципі.

А поки що ми не відірвані. Зараз багато чого пишеться. Знов ж таки, на мій погляд, дуже круто, що якомога більше людей пише. Не один автор пише, накидає томами, а багато різних. Тому що може стрельнути, може стрельнути неочікуване. Може стрельнути те, що назавжди увійде в історію української літератури. Розумієте?

Дуже в нас стиснутий час, дуже багато чого відбувається, тому хотілося б, щоб писали якомога більше. А що вже там далі буде – будемо дивиться.