ВсюдиЛюди Кучина

Люблю дивитися зарубіжні передачі про те, як там люди готовлять. Там все дуже красіво: повна кухня всякого приладдя, столєшніца як стадіон, продукти, про які навіть Гугл погано знає, і красіві женщіни в білих рубашках готують щось таке вишукане-вишукане, щоб положить три краплі того вишуканого на тарілку і чоловік буде їх злизувати і стогнати від задоволення.

Іноді я наважуюсь готувати з ними. От італійська женщіна, яка живе понад океаном десь хтозна-де, і вона каже: «Берем живі креветки». І в самом дєлє, бере їх – а вони вусиками ворушать, розміром з маленьке поросятко, такі кумедні. Я ж дістаю ті, які пройшли всі стадії горя і багатократну заморозку з розпродажі в АТБ. Вона показує, як їх вбивать тих креветок і як їх варить. Тут тоже проблема – її креветки були сірі. В процесі варки, як тільки почервоніли, їх треба доставать. Мої ж креветки були надьожно пофарбовані ще з магазину в ядучо-червоний колір. От як ти відстежиш оте ментальне почервоніння? Варю як картоплю – «на глаз».

Потім соус. Каже: «Нада взять півлітра кокосового молока». Молоко. Кокосове. У нас кокоси не дояться вобщє-то. Вони у нас тоже є тіки на розпродажах і такі, шо їх не готувати, а реанімірувать треба! Реанімірую кокос, видушую з нього молоко. Вона достає якихось там травок, беремо свіжі чілі, якісь странні помідори… Я достаю шматок сала, тонко відрізаю і заїдаю свої сльози завісті. А в соус кладу томатної пасти трохи, мелений перець, всяке таке, шо нашлось в холодільніку, і довожу все до ума. Положила ввечері чоловікові – здів усе. Дякував, і казав, шо якийсь хек цього разу жосткуватий получився… Тебе б скіки раз морозили, ти б теж ожесточився!..