ВсюдиЛюди Пробочненьке

От… всьо могло би бить по-другому, но я стояла в пробці. Я вам скажу, що ми, всі такі общітєльні екстраверти, сідаючи в машину, стаєм інтровертами-чмошніками. Всі такі – «чік-чік, я в домікє». Іноді ми даже забуваєм, що в машині вобщє-то стьокла віздє, і нас видно на всі сторони.

От женщіна в красній «тойоті» ліворуч в зеркало заднього виду так активно робила якесь упражнєніє для рєчєвого апарата, шо можна було подумать, шо вона повторює урок мастєр-класа «Іпрєратріца наслаждєній».

Або от мущина в сірій «шевролє» ззаду – ісслєдовав своє тєло… причому так, тіпа його дали поносить на врємя. Він постоянно торкав себе пальцями то за руки, то за грудь, то доставав язика і ощупував зуби.

Но всіх побідив мущина праворуч в чорному «рендж-ровері». Він таке ісполняв, що я сначала подумала, шо в нього приступ. Потом подумала, шо, судя по мімікі, він підспівує Канібал Корпс. І тільки коли в нього привідкрилось вікно, я почула, шо то було ісполнєніє «Як тебе не любити, Києве мій». Нє, ну а шо. Я колись чуть голову об руль не розбила – так підспівувала Віктору Павліку!