Донецьк

В ефірі рубрика «Я – місто», в якій кожне місто говорить про себе саме. Воно по-своєму живе, має свій характер, говорить своєю мовою. Сьогодні говорить Донецьк.

Я – Донецьк, і я – Україна. Зараз я тимчасово окупований. Я місто шахтарів, металургів та мільйонів троянд. За свою історію я був Олександрівкою, Юзівкою, та Сталіним. Точно знаю що у мене живе із 10 різних націй, і якщо їм не заважати, вони чудово уживаються. Офіційно мені 147 років, але топтали мої землі ще за часів палеоліту.

Пізніше жили тут кочівники – скіфи, сармати, печеніги, половці. Та коли прийшли татаро-монгола, слов*яни відступили з моїх земель, їх назвали Диким полем. Та з 16 століття до мене знову приходять українці – козаки та селяни, які втекли з Правобережної України і Росії.

Осілі переселенці почали видобуток кам’яної солі та будують перші солеварні заводи. А людей у мене оселяється все більше, ще і завдяки мирному договору Росії з Туреччиною. Але я ще і досі не місто.

Деякі Історики вважають датою мого заснування 1779 рік, оскільки в цьому році українські козаки заснували Олександрівку після зруйнування Катериною II Запорізької Січі.

Є і офіційна промислова версія створення мене – після відкриття родови камяного вугілля. у 1869 в долину Кальміусу з Таганрогу прибула валка возів запряжених волами. Чумацьким шляхом вони доставили устаткування і матеріали – і під керівництвом валлійця Джона Юза почалось будівництво металургійного заводу, а селище робітників будівництва назвали Юзівка. Населення формувалось в основному з переселенців з Центральної Росії, Південної України, та греків Приазов’я.

Коли завод збудували, цю частину Юзівки назвали Заводською, там був район переселенців з Великої Британії – Англійська колонія. Вплив англійської культури позначився на мою архітектуру, а Джону Юзу поставили пам’ятник на вулиці Артема. У 2014 Нацбанк України на честь Джона Юза випустив пам’ятну монету номіналом 2 гривні. Такі справи з паном Джоном.

Та повернемось до мене. 1871 збудували доменну піч і дуже скоро виплавили перший чавун. У мене єдиному на тодішню Російську імперію вводять в дію 8 коксових печей. А комбінат ДЖона Юза стає одним з імперських індустріальних центрів. Наступного року люди вже могли їздити новою Костянтинівською залізницею.

У 1906 р. при головній Юзівській лікарні відкрився перший рентгенівський кабінет, обладнаний на кошти лікаря-хірурга Ф. В. Берві.
У 1924 році я із Юзівки став містом Сталіно. І з початку війни мої заводи розпочали випускати корпуси снарядів, авіабомб, мін, протитанкових їжаків, залізобетонні конструкції для дотів, бронековпаки для кулеметних гнізд. І навіть після евакуації заводів в міста росії, виробництво військової техніки активно продовжується.

В моїй області за 30-50 рр. за політичними мотивами репресовано більше 100000 громадян. І відносно недавно їм встановлено пам’ятні знаки на місці деяких поховань.

У 1961 я стаю Донецьком, і з того моменту протягом 9 років у мене будують понад 4 млн. кв. м загальної житлової площі. Я росту щороку, і у 1978 приєднуюсь до міст мільйонників.

ДО проголошення незалежносі у мене вже нараховують 30 науково-дослідних центрів, театри, музеї, ботанічний сад.

Бьюсь об заклад, зараз би мене ДЖон Юз не впізнав. Мене неймовірно розбудували останні роки до воєнних подій: історичний центр не зіпсували новобудовами, оживили його сучасними офісними центрами і жилими кварталами. Я гармонійний, бо поряд з заводами багато сучасних парків, водойми, Донецьке море і Кальміус.

Родинами відпочивають в парку імені Щербакова. Тут вам і дитячі майданчики, і атракціони, і пишні трояндові алеї з фонтанами. ДЛя інтелектуальних спортсменів відкритий шахово – шашковий павільйон, для любителів кіно – «Зелений» кіноконцертний зал, а також кафе і танцмайданчик.

А знаєте, що буває, коли у мені поєднати красу і суворість? Парк кованих фігур, а у ньому – композиція кованих троянд. Вже як дарувати квіти, то такі, щоб не зів*яли. Парк збудували як пам`ятник усім майстрам ковальської справи у мене і в усій Україні.

Це не єдиний приклад поєднання краси і міці ковальського мистцетва. Це “Пальма Мерцалова” , викувана ним з цілісного шматка рейки. Оригінал створено в 1896, і удостоєно Гран-прі на виставці в парижі в 1990. У мене ж в музеї нині стоїть копія цієї краси. Прикрашає ця металева пальма не лише музей, а і герб мо області.

Мені самому подобаються ці тематичні парки і сквери. Ще одна родзинка – Парк словянської культури і писемності, – складова комплексу “Центр словянської культури”, на вході до якого вас вітатимуть Кирило та Мефодій.

Філармонія у мене старовинна. Утім після подій останніх років третина артистів покинула мої межі, але філармонія продовжує діяльність, і артистам оркестру навіть довелось брати участь у військовому параді техніки ДНР.

До речі, про музику. Музику я дуже люблю, у нас проводились різні міжнародні фестивалі, серед яких і Міжнародний джазовий фестиваль «Do Dж». Для меломанів відкрили Музичний парк, де можна слухати твори світової класики в трьох різних зонах.

Насолоджуйтесь музикою, та не забувайти про цікаву кожному науку. Ви можете самі відкрити нову комету чи побачити як комета падає на поверхню Юпітера, в будь-який час та день. Просто знайдіть цифровий планетарій.

Великобританія завжди впливала на моє життя, тому не дивуйтесь, якщо у центрі ви потрапите до невеличкого Ліверпулю. Тут розташований готель Великобританія – одна з моїх найстаріших будівель. А в будівлі готелю комплексу Ліверпуль встановили перший в СНД пам’ятник, гурту «The Beatles». Ну і доповнює атмосферу Англії 70-х років місцева броварня.

Пишаюсь спортсменами своїми. Усіма, хокеїстами, баскетболістами, боксерами. Ну і звісно футболістами. У мене три відомі професійні футбольні команди, з яких дві грають в Вищій лізі й одна в Другій Лізі: «Шахтар», Металург і Олімпік. Ну Донбас-Арена відома не лише в Україні вже, всі про неї чули. Дизайн її, не повірите – англійської компанії «АрупСпорт», схожа на літаючу тарілку, тут же можна побувати в найбільшому Українському спортивному музеї. А біля входу на територію арени поставили 30-тонний м*яч-фонтан. Виконаний з граніту, цей м*ячик обертається від тиску води, і претендує на книгу РЕкордів Гінеса, бо поки найбільший у світі.

Згадують мене зараз часто, все у новинах, деякі кажуть що я тепер центр нової республіки. Я ж знаю себе як центр української Донецької області, промисловий та фінансовий осередок працьовитих людей, і розповідаю вам, яким я себе памятаю до війни.

У мене народились і лишили згадку про себе багато відомих українців, деяких з них ви точно знаєте: спортсмен Сергій Бубка, гімнастка Лілія Підкопаєва, співак Анатолій Соловяненко, комедійний актор Олександр Рева, дисиденти Іван Дзюба та Василь Стус, політичні діячі Рінат Ахметов, Раїса Богатирьова,Петро Симоненко, Віктор Янукович. письменник Спиридон Черкасенко, мовознавець Олексій Тихий.

З вами був Донецьк. Озвучила Донецьк – Юлія Похил. Донецьк дуже хотів би повернутись додому, а вже скоро з вами говоритиме ще одне особливе місто.
Почуємось на блогер фм!