Горлівка

Вітаю вас, в ефірі рубрика «Я місто», де кожне місто говорить про себе саме. Воно по-своєму живе, має свій характер та говорить своєю мовою. Сьогодні говорить Горлівка.

Я – Горлівка, і я Україна, Донеччина. Названа я за прізвищем інженера Горлова. Мені 238 років, вік доволі середньозначний як для Східної України. І здавна я місто козацьке, якраз з початку 18 століття, коли козаки та втікачі-селяни почали уздовж річок Корсунь, Залізна та Кодима хати будувати та хутори засновувати. А ще окремі роти військових тут заснували свої поселення.

І таки під середину століття, у 1754-му виникає село – Государєв Буєрак (тепер ці землі – моя частина). І там такі трансформації цікаві були. Кілька маленьких зимівників і хуторів утворили слободу Зайцеве, що теж зараз десь в моїх межах. На 1795-й рік в Государєвому Буєраку і Зайцевому було 6,5 тисяч душ.

Мене було офіційно утворено у 1779-му році, і називали Государів Посад. То вже потім перейменували, через 90 років. А тим часом вже початок 19 століття – і у Слободі Залізна відкривають перші поклади вугілля, і виникають дрібні селянські шахти. Почали будувати Курсько-Харківсько-Азовську залізницю, і тоді вже називають селище, де активно селились робітники, – Горлівка, за іменем гірського інженера Петра Горлова.

У 1871-1874-му тут будують рудник Корсунська копанка, з двох шахт. І це було тоді найбільше підприємство вугільної промисловості на Донбасі. У 1889-му році утворюють «Товариство південноросійської кам’яновугільної промисловості»(ну не знали тоді ще слова Східноукраїнська). У 1879-му відкрили родовище кіноварі (то такий сульфід ртуті). Ще майже за 10 років працювали і шахта з видобування цієї кіноварі, і завод виробництва ртуті. А до того вся Расєйська імперія ртуті не знала.

1897-рік – виростає машинобудівний завод, а навколо окреме робітницьке село утворилось. А далі по схемі – утворювались заводи – алебастрові, цегельні, цементний – і поряд селища, і усі вони потихеньку об’єднувались.

У 1890-му відкрили Клуб-театр зборів службовців. Там могли себе реалізувати творчі місцеві жителі, і приїздили артисти на гастролі. На 1890-й рік у мене живе 7 тисяч осіб.

Грудень 1905 рік – у нас відбулось найбільше в Україні робітницьке збройне повстання проти самодержавства.

1913 рік – у нас 50 робочих підприємств, де працюють 13 тисяч робітників і населення – 30 тисяч. У мене був статус заштатного міста. В моєму центрі жили власники підприємств та інженери, і усі будівлі були підлаштовані під робітничі потреби.

У 1917-му році у нас проходить перша демонстрація зі знаменами та іконами. А якось горлівці мої спалили на одному з мітингів прапор расєйської «Спілки істинно руських». А зберігався прапор у церкві.

1925 рік – із численних шахтних та заводських селищ створили одну мене як районний центр. До початку 30-х підприємства реконструювались і будувались нові. У 1929-му створили гірничий технікум, і в 1932-му я стала містом.

Перед Другою Світовою війною у мене якраз проклали новий водопровід, каналізацію, трамвайну лінію, готель і стадіон і власну друкарню, і 25 бібліотек. Під окупацією німецькими військами пробула майже два роки.

Після війни трудівничі мої жителі відновили усе, краще навіть ніж було. У 1954-му до мене перевели з Білої церкви Педагогічний інститут іноземних мов.

За два роки в дію ввели 6 шахт і 5 заводів, і от уже до початку 80-х років у мене більше 300 тисяч жителів.

За часи незалежності населення зменшилось тисяч на 80. А у 2013-му екологи назвали мене найбруднішим містом України. Бо багато зусиль спрямували на виробництво і дуже мало – на чисте виробництво. А даремно.

Та не лише задимленим небом та вугіллям я відома. Є у мене і унікальні зразки мистецтва. От, наприклад, музей Мініатюрної книги – єдиний в своєму роді в Україні та ближньому зарубіжжі. Музей цей імені інженера Разумова , він жив собі у нас і мав таку колекцію. А у 1996-му музей отримав статус державного. А що ж за колекція ? Це близько 10 тисяч міні- і мікрокниг, найменші книжечки з макове зернятко, а найбільші – аж 100 міліметрів. Деякі книжечки виготовлені ще у 18-19 століттях, деякі навіть побували в космосі! Та і без того цей музей – «просто космос».

Експонати більшенькі можна знайти в Художньому музеї – там жителі мої зібрали для колекції картин «у кого що було». І зараз там тисячі три творів, багато додали експонатів туди і українські та російські художники 18-19 століття. Тут же найбільше колекція творів Миколи Реріха.

Ще один цікавий музей – космічної династії Волкових. Волков-батько і Волков-син не раз літали на орбіту.

Оскільки у нас жило багато робітників, у нас звели і на день мого 100-річчя відкрили перший у світі пам’ятник робітникові. Колись один робітник Ізотов перевиконав в 5 разів якийсь вуглевидобувний план. На біду всім іншим, бо потім почався «ізотовський рух» – за підвищення продуктивності праці.

Ну і ще один робітник, а точніше інженер, увічнений на постаменті – засновник мій Петро Горлов. Горлов був той ще піонер вугільної промисловості. І залізницю прокладав.
От уже ж ці радянські часи…

До речі. У 1905-му у мене звели Кафедральний собор в ім’я святителя Миколая. А в 1929-му храм закрили, куполи зняли, притвор розібрали. Потім до самої німецької окупації 1941-го в приміщенні була лабораторія Доненерго. Почалась війна, в Бога увірували, служіння відновилися, і навіть куполам повернули належний вигляд і місце.

В річницю смерті поета і правозахисника Василя Стуса у нас відкрили Донбаський історико-літературний музей. Стус жив у нас у 1962-63 рр. і викладав в школі №23 українську мову і літературу. Це була перша робота Стуса. І тут же він зустрів своє перше кохання.

Що в музеї? Твори Стуса, рідкісні фотографії, відбитки пальців поета, зняті під час арештів, матеріали архівів КДБ, листи, конспекти, автографи, численні газетно-журнальні матеріали, і навіть клапоть тюремної роби. Останнім часом музей був в адміністративній будівлі заводу “Еластомер”. А Перед заводом висадили липову алею та заклали символічний камінь.

З Вами була Горлівка. Озвучила Горлівку Юлія Похил. Горлівкою назвали найбільший 4-кілограмовий метеорит, що впав туди ще в минулому столітті, а вже скоро з вами говоритиме ще одне, особливе місто.