Краматорськ

Вітаю вас, в ефірі рубрика Я – місто, в якій кожне місто говорить про себе саме. Воно по-своєму живе, має свій характер та говорить своєю мовою. Сьогодні говорить Краматорськ.

Я – Краматорськ, і я Україна. Донеччина. Відомий центр машинобудування України, а з 2014 року до мене перебралась Донецька обласна державна адміністрація. Офіційно мені 149 років.

І я чи не єдине Донбаське місто, чию назву остаточно не розгадали. Краєзнавці думають-гадають-сперечаються, але все ніяк остаточного правильного варіанту не досягли. Ну ось деякі їхні версії.

В районі майбутньої станції Краматорська в давні часи пролягав чумацький шлях, і проїжджали купці, зупиняючись тут на відпочинок та торгували крамом. Навколишні мешканці почали називати це місце Крамові торги, і це, мовляв, стало основою для теперішньої назви. Ну а ще конкретніше – історично мене називали навіть Крам на Торі – місце чумацьких крамових торгів біля річки Тор.

Версія два. У 18 столітті в моєму районі проходив південний рубіж Расєйської імперії. Рубіж називався «крома», а вже потім це слово мовляв трансформувалось у більш зрозуміле – «крам», що і означало товар. А насправді ж то була межа що перетинала річку Тор – «крома Тора», або «крома торська». Так чи інакше, а річка Тор свій шматочок назви внесла.

Н а ще тут були дачі, і в одного пана було прізвище Крам. А ще раніше Слов’янськ називався Тор, і дачі були Торські. І таких версій чимало, та жодна неофіційна. Але ж цікаві.
Попри невеликий офіційний вік, люди селились на моїй території ще з давніх-давен.

На моїй північно-західній околиці знаходили каменоломні й майстерні з обробки кременя епохи неоліту. Ну а перші поселення, які вже почали асоціюватись з «крамом на торі», почали з’являтись у 18 столітті .

Спочатку, з другої половини 17 століття, сюди починають масово переселятись козаки з Гетьманщини, кріпаки з південних районів Московії і Мордовії.

1767-го уряд Московії віддав графові Таранову 10 тисяч десятин козацької землі, на яких було засновано село Петрівка. Ну і полкові старшини козачих полків почали отримувати земельні ділянки на моїй території.

Землі, що їх отримав був граф Таранов, пізніше було продано шляхетському роду Абаза, а згодом — іноземцям Іванову, Шабельському, Штейгерову. Так і виникли нові поселення Абазовка, Іванівка, Шабельківка, Штейгеровка, котрі надалі створили своєрідну агломерацію, тобто мене. Ну а поки селища розростались і об’єднались у волость з центром у селищі Белянське.

1868 року біля річки Казенний Торець будують залізницю і спочатку з’являється залізнична станція Краматорська. Південна околиця селища Белянського у народі мала назву Краматоровка, там і розташовувалася станція. Згодом назва станції витіснила назву села Белянського.

1917 року річка Торець розлилась як ніколи. Повінь не дала тоді організаційному комітету провести вибори до ради робітничих депутатів.

З квітня 1918 року по грудень 1918 року я під владою УНР. З 1926 року — я вже селище міського типу, а з 1932 року я отримую статус міста обласного підпорядкування у складі новоствореної Донецької області.

Вже після двох світовий війн у мене будують завод лиття та пакувань, електроламповий завод «Альфа», комбінат панельного домобудівництва, відкривають тролейбусну лінію. На горі Карачун зводять ретрансляторну вежу. Повінь ставалась ще двічі — у 1964 і 1985 роках.

З 1991 року — я у складі Незалежної України. До кінця 90-х у нас починають мовлення FM-радіо «Європа Плюс Донбас» та Радіо Біт.

24 вересня 2008 — приймають мій прапор та новий герб .

Ще за два роки засновують завод «Фурлендер» з виробництва вітряних енергетичних установок.

2014 рік. З 12 квітня по 5 липня я під окупацією бойовиками терористичної організації «Донецька народна республіка». У ході боїв з окупантами частково руйнують цехи заводів Енергомашспецсталь та важкого верстатобудування, і полягло з півсотні наших захисників.

З 13 жовтня того ж року я переймаю адміністративні обов’язки центру Донецької області – точніше облдержадміністрація переїздить до мене. А з листопада – і донецький апеляційний суд.

Про мене сміливо можна сказати – «спочатку була станція» а вже потім – «біля станції почали будувати металургійний завод. І не місцеві, а швейцарська компанія “Віцнер і Гампер”. І саме навколо цього підприємства почало розбудовуватися селище. Тут і досі є Сад Бернацького – парк назвали на честь одного з керівників заводу, а розбудували його для відпочинку працівників після важких трудових буднів.

Мої найстаріші будинки – це колишні садиби керівників підприємства та інженерів. А ось те, що цей завод розташований саме у мене – це збіг обставин. За легендою, у 20-ті роки вирішила савєцька вдала будувати на півдні величезний машинобудівний завод. І почали шукати ідеальне місто для цього. І коли той нарком яком сказали знайти ідеальне місце, повертався назад, то зі страху за своє життя після повернення ні з чим, він випадково натрапив на мене. побачив що все тут є – річка, станція, поселення з потенційними робітниками. Тицьнув на поле чисте, і сказав – все, тут побудуємо.

Найбільше пам’ятників та пам’ятних знаків у мене – це героям воєн, захисникам, працівникам, і все вибудувано в радянські часи. Особливого нічого. Але є один пам’ятник, покритий загадками і пригодами. Це монумент батьківщині-матері. Є кілька версій що цей пам’ятник жінки, що тримає в руках гілку, потрапив до нас помилково.

Кажуть що фігура грузинська, і в руках мала тримати глечик, з вином мабуть же, але коли приїхала ця грузинка до нас, то швидко глек прибрали, а гілку приварили. Є версія, що жінка молдаванка, і танцює, або збирає виноград. А ще одна версія – жінка з Латвії, а п’ять листків на гілочці в її руці – то п’ять областей, тоді ще Латвійської РСР. То ще не все. В офіційних паперах скульптури було написано – «виготовлено з полірованого граніту». Та у 2005 році пам’ятник почав хилитись як та Пізанська вежа, тільки «краматорська мать». І коли аварійні служби приїхали її оглянути, то всім повідомили, що родіна-мать з листової міді, і що вона похилилась, бо рука важка її стала важкою для поржавілого корпусу. Бо рука ця трималась на гіпсі.

Ну окрім пам’ятників, є, звісно, музеї. Із цікавих – музей ретро-автомобілів “Самохід” ім. Жемова, працює на базі реставраційної фабрики технічного клубу “Самохід”. Вона налічує близько 200 експонатів автомобілів. І більше 80 рідкісних екземплярів мотоциклів періоду 1900-1950 рр .

Як і в усіх містах України, у мене народжувались, виростали і творили багато непересічних українців. Про себе ж скромно хочу розказати такий факт.

6 травня 1933 року у мене відбулась конференція Краматорщини (до Дня друку). Приїхали відомі тоді письменники – Кириленко, Панч, Яновський, Сосюра, Борзенко, Галушка… І в цей же день Володимир Сосюра написав вірш «Привіт», присвячений Краммашбуду, і прочитав його під час виступу на конференції.

Ось так звучав уривок:

Шум літаків над краєм криць і руд,
на крилах їх тьмяніють сонця плями,
сьогодні ж ми вітаєм Краммашбуд
своїми юними, огненними піснями».

З вами був Краматорськ. Озвучила Краматорськ Юлія Похил. Краматорськ, виявляється – неофіційна столиця ювелірних прикрас України, а вже скоро з вами говоритиме ще одне, особливе місто. Почуємось на Блогер ФМ.