Кривий ріг

Вітаю вас! В ефірі рубрика «Я – місто», в якій кожне місто говорить про себе саме. Воно по-своєму живе, має свій характер та говорить своєю мовою. Сьогодні говорить Кривий ріг.

Я – Кривий ріг, і я – Україна, я найдовше місто в Європі і один з металургійних центрів України, що на Дніпропетровщині. Цього року відзначаю 242 роки. Чому ж я Ріг, та ще й Кривий? За легендою, так звали мого засновника. Перший зимівник на моїй території поставив кривий козак на ім’я Ріг – у нього на той момент не було одного ока. А ще був отаман Іван Жадан Ріг. І було урочище Кривий ріг, що, ймовірно, пішло від того, що дві річки зливаються і утворюють собою «ріг» – довгий кривий мис.

Є ще одна бувальщина, про чумаків. Їздили вони до Криму по сіль. Вирішили зупинитися біля одного села – поїсти, вози полагодити, коней погодувати. І, звісно, куди без оковитої. А власник нового шинку поки не розжився склянками, тому подавав горілку у кривому баранячому розі. І через те, мовляв, усе село стало називатися Кривим Рогом.

Перші люди прийшли на мої землі ще за кам’яної доби. Були племена катакомбної культури, і трипільської. Потоптали землі ці і кочівники добряче. А сармати навіть були у торговельних зв’язках з греками з острову Родос.

У IX—XII ст. мої землі були у складі Київської Русі. Та коли настала феодальна роздробленість, то я був у складі пустинного Дикого поля.

Аж поки у середині 16 ст. утворилась Запорізька Січ. І мої землі починають активно заселяти козаки. У 1771-му році у мене була ставка коша Запорізької Січі.

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд почав роздавати мої землі у власність військовим, козацькій старшині, поміщикам і колоністам.

А потім ліквідовують військові поселення 1857-го року і мене переводять до розряду державних сіл. З другої половини 19 століття почали відкривати і досліджувати мої надра залізної руди. І коли дослідили, що таки руди вистачає, у 1881 році заснували перший Саксаганський рудник, щоправда, належав він французькому «Акціонерному товариству Криворізьких залізних руд».

На 1990-й рік у нас діяло 79 рудників. І це було більше, ніж на Уралі.

Допомагали відкривати рудники і металургійні товариства, і дрібні підприємці…ті, хто відчувають, що справа вигідна.

У 1890-92-му «Товариство криворізьких залізних руд» будує чавуноливарний завод. На початку 20 століття у мене зростає населення і починають будувати багатоповерхові житлові будинки. Вулиці викладають бруківочкою. А от водопроводу та каналізації як таких ще не було. Зате з’являлись перші кінематографи.

У 1918-му році після більшовицького збройного повстання було встановлено савєцьку владу і мої копальні націоналізували, а юридично навіть створили Донецько-Криворізьку радянську республіку, фактично ж – вона навіть не існувала.

1919-го року я отримую статус міста. Усі воєнні дії закінчились і, найголовніше – відновлюють мої рудники та промислові підприємства.

Наприкінці 20-х була популярна теорія «затухання криворізького залізорудного басейну. Мовляв, «регіон можливості свої вичерпав, і нема сенсу вкладати кошти в його розвиток». І люди вірили, і таки фінансування зменшилось. Але постанова ЦК ВКПБ 1930-го року засудила цю теорію, бо результати обстеження показали, що запасів руди ще багато, а саме – до 800 мільйонів тонн. А тих, хто був за теорію затухання – репресували. І кошти в мене вклали. Бо ж треба було розбудовувати індустріальний центр.

У 1936-му добудували наш коксохімічний завод, а з 1934 року вже працювала трамвайна лінія. А ще раніше – відкривають гірничо-рудничий інститут та педагогічний інститут.

Друга світова. І, як ви здогадуєтесь, болючим місцем було в окупації – цінне обладнання заводів і шахт. Його евакуювали аж до Нижнього Тагілу. А що не встигли евакуювати, було наказано знищити. Так і підірвали більшість шахт Кривбасу і виведено з ладу три домни Криворіжсталі.

Коли мене вже звільняли формування 3-го українського фронту, частину мене врятували від затоплення.

У червні 1963-го року у нас були масові заворушення. Доволі-таки масові, навіть отримали назву «Бунт на Соцмісті». Чому – опір співробітникам міліції з боку вояка. Бунт масовий, від тисячі до шести тисяч осіб взяли участь, і в результаті близько 3 тисяч осіб постали перед судом.

У наших є свій сленг. Наприклад, слово «ру́дник» означає селище гірників, часто соціально неблагополучне, хаотично забудоване маленькими самобудами. З середини 80-х років у нас активно розгортався молодіжний кримінальний рух — так звані «бігуни».

У 1975 році у нас відзначали моє двохсотріччя і сторіччя початку розробки залізних руд Криворізького басейну. У 1985 році запущена перша тролейбусна лінія, а наш аеропорт став міжнародним. Ну і до кінця 90-х завершилось будівництво мікрорайонів «Всебратське» і «Сонячний» – і повністю сформувався міський ансамбль.

Я – давнє театральне місто, від початку 20 століття. З 1909-го року у нас працював театр «Колізей», через два роки відкрили «Новий театр». Працювали також літній театр, театр-ілюзіон «Чари», «Гігант». А в сучасність саме від мене пішов той самий «95-й квартал».

До речі, у нас утворився гурт, що перекладається як «Брюнетки стріляють блондинок». От можна увімкнути цей гурт і їхати нічною дорогою. А їхати є куди, бо ж впродовж мене – кілометрів не менше 120-ти. І щоб проїхати мене уздовж, треба годинки півтори. Дороги у нас широкі, і вечірня автомобільна прогулянка дуже і дуже романтична. А моментами на височині відкривається моя панорама. Так, дороги – моя особливість.

Так само як і кар’єри з шахтами. Є у нас місця, куди можна під’їхати і подивитися, як виглядає кар’єр, всередині якого є навіть своя залізна дорога. Просто так туди не доберешся, але завжди є екскурсії – і навіть у шахти. Шахта залізорудна, і ризик обвалів мінімальний.

Можна зануритись в технологію добування руди і без занурення в шахти, бо під відкритим небом є Музей гірничої техніки. І там можна спокійнісінько ознайомитись з технікою, яка використовувалася для видобутку, переробки і перевезення руди.

44-й квартал – одна з найяскравіших моїх вулиць , яку в народі скромно називають – Бродвей. Цілий рік тут горять гірлянди і створюють відчуття постійного свята. А ще світломузичний фонтан, затишний сквер і парк з атракціонами – так, це наш місцевий Бродвей.

А знаєте, де Інгулець і Саксагань зустрічаються? У парку Правди. І парк, і човнова станція, з якої чудовий вид на злиття річок – варті того щоб їх відвідати. Можна відвідати з дітьми, з сім’єю, послухати концерт, а дітей відправити на мотузковий парк…

Хочете романтичну прогулянку – гоу в ботанічний сад!. Тут можна не помітити, як пройде півдня, а то і день. Сад у нас величезний, і з ранньої весни до пізньої осені там постійно щось цвіте. Ну і, звісно, фоткатись тут люблять. Бо тут і бузок, і троянди, і осінні жовті дерева, і підвісний міст з завивистими стежками – уже скільки фотосесій можна придумати!

І вам точно має сподобатись дивовижна розробка київських архітекторів і допрацьовка наших – це скульптура «Друг». Стоїть вона собі за фонтанами біля театру Шевченка, і хто помічає її, починає посміхатись і каже «ти єслі чо, захаді»… Бо там стоять вовк і пес з фільму «Жив-був пес». Зручно, що творці скульптури підійшли до своєї справи практично. Вовк сидить на лаві, та такій немаленькій, що там може ще сісти людинка чи дві. Ну і там завжди або сидять або фоткаються, або і те і інше.

З вами був Кривий ріг. Озвучила Кривий ріг Юлія Похил. Девіз Кривого Рогу – місто довжиною в життя, а вже скоро з вами говоритиме ще одне, особливе місто. Почуємось на Блогер фм!