Вінниця

В ефірі рубрика «Я – місто», в якій кожне місто говорить про себе саме. Воно по-своєму живе, має свій характер, говорить своєю мовою. Сьогодні говорить Вінниця. 

Я Вінниця, і я Україна. Офіційно мені вже 661 рік. Вперше мене згадують під назвою Вѣничя (за Списком міст руських) або Вѣница (за літописами русько-литовськими). Найімовірніше від старослов’янського вѣно — посаг за нареченою. Є версія про річку Вінничку, яка дала назву і мені. а в уривку «Західноруського, або Білоруського літопису „О Подолской земли“ мене взагалі назвали „Бениця“.

Знайти мене неважко, шукайте на карті Поділля, яке раніше назвали Побужжям. Я займаю береги Південного Бугу та невеликих річечок Тяжіловкі, Віннички і Вишеньки.

Здавна жили на моїх територіях племена уличів та тиверців. Після розпаду Київської Русі мої землі увійшли до складу Галицько-Волинського князівства. З середини 13 століття тут панувала Золота Орда , від якої князь Данило Галицький змушений був визнати залежність. 

Через сто років я опиняють під керівництвом племінників литовського князя Ольгерда. З будівництва фортеці починаться моє літописання з 1363 року. 
За більше як півтора століття я памятаю 30 стустошливих нападів татар. І постійні міжусобні війни в самому князівстві Литовському. Та навіть в таких умовах я повільно але впевнено зростаю. Сприяє цьому торговий тракт з Молдови в Москву. 

У 1545 у мене було 273 будинки. А після спорудження нової фортеці на острові Кемпа мене умовно поділили на Нове місто і Старе місто, по два боки Південного Бугу. 
 
За Люблінською унією дісталась я Польщі , отримала там навіть привілеї безмитної торгівлі , а згодом і Магдебурзьке право. Католики будують два монастирі, та відкривають єзуїтський колегіум. А православні утворили братство Кузьми і дем*яна. 

вступили війська Богдана Хмельницького на чолі з Максимом Кривоносом і я стала сотенним містом Кальницького полку. Через три роки Іван Богун керував полком, який розгромив 20-тисячне польське військо.

А Пилип Орлик під час походу на Правобережжя проти російської влади зайшов на мою територію з військом без бою. 

Другий розділ польщі, і мої землі вже в Російській імперії, в новоствореній подільській губернії. Я стаю центром Вінницького повіту, а 1798 році у мене впровадили «міське положення». В інших містах на території росії такого положення ще не було. 

З моменту як з*єднала мене києво-балтська залізниця з іншими містами, я стаю першою в губернії за товарооборотом. Є залізниця – є торгівля.  
 
До початку 20 століття я значно змінююсь в кращий бік: будують водогін, встановлюють електроосвітлення, відкривають трамвайний зв’язок Замостя з центром і добудовують суперфосфатний завод. 

До кінця 20 століття у мене активно проводять музичні фестивалі, від днів класичної музики до джазових та рок-фестивалів. Відзняли тут і чимало фільмів. 
У 20-му таки столітті під час Української революції, урядовці УНР в готелі Савой збирались та ухвалювали доленосні рішення. А в лютому 1919 , коли до мене прибула Директорія УНР, я цілий місяць була… столицею України! 

У 2013 журнал Фокус назвав мене найкращим містом для життя в Україні. Приємно. Але ми і працюємо над цим.

Називають мене містом фонтанів та зелені. Світломузичний фонтан «Рошен» на південному бузі – поки що унікальний для України. У теплу пору року тут відбуваються вистави й концерти під відкритим небом. 

Візитівкою моєю називають цегельну башту з годинником, що стоїть в пішохідній зоні. Побудована була як основа міського водопроводу, але чомусь помилково вважається пожежною каланчею. В роки Другої світової з башти спостерігали за ходом бойових дій на околицях міста. Після війни там жили працівники водоканалу. В роки незалежності облаштували музей памяті воїнів-афганців.

Кажуть неможливо мене пізнати без прогулянки по центральній вулиці Соборній. Тут стоть мої величні Преображенський собор, костел Діви Марії, і готель «Савой». Можете гуляти пішки, а можете трамваєм. У них не лише діє безкоштовний wi-fi, а й проходять екскурсії. Підказка: вам потрібен трамвай номер 4. 
Дбайливо шанують у нас пам’ять ученого який винайшов анестезію, хірурга та педагога Миколи Пирогова. У передмісті в його садибі влаштували музей. Дерева біля садиби дерева ще памятають вченого, який їх посадив. А в каплиці-мавзолеї 125 років почиває і він сам, забальзамований. 

Колекція скіфського золота та унікальні козацькі артефакти чекають на вас в краєзнавчому музеї. А з іншого боку музей плавно переходить в комплекс оборонних споруд «Мури», що нагадує про войовничі козацькі часи. 

Сто років тому я була наполовину єврейським містечком. Принаймні так тоді вважали. Зараз лишився район їх компактного проживання, Єрусалимка. А на березі бугу можна знайти цікавий масив будиночків та садиб, що лишились з тих часів. 

НЕ лише будиночки, а і палаци лишились  на моїх землях ще з часів польської влади. Як-от маєток панів Грохольських у П*ятничанах. А в садибі Холоневських свого часу приймали останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського.  

Любителі військової історії можна пошукати на березі південного бугу  гранітн0-скелясту стіну, а в її товщі – об’єкт «Скеля». Там середині 1930-х років будували своєрідний штаб для вищого військового командування. А в урочищі Кабачок є занедбані, проте вражаючі залишки командного пункту могутньої радянської 43-ї ракетної армії.

На початку 20 століття жив-був власник магазину колоніальних товарів Матвій Заваркін. Зараз можна поринути в атмосферу років його життя в музеї-кавярні «Панъ Заваркінъ та Синъ». Кажуть в це місце не можне не закохатись. 

Для шанувальників ретро- техніки та скоромовок, мій музей «Автомотовелофоторадіо». Можна побачити та сфотогррафуватись з мотоциклами, велосипедами, патефонами, фотоапаратами, ретро-автомобілями. Якщо хочете більше музеїв, літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського. Він тут народився і зростав.

І порція містики. Езотерики називають мене енергетично сильним і магічним містом. 

Наймістичнішою називають ставку Гітлера Верфольф. На тому місці лишилось лиш каміння, але кожен може відчути дивну енергетику біля залишків. Історики кажуть, що Гітлеру допомагали обирати екстрасенси, бо шукав він наймагічніе місце, яке повинно було стати центром поневолення світу. З метою збереження секретності і німецькі інженери, і п’ять тисяч полонених, які будували ставку, були потім вбиті
 
Готель «Савой» теж непросте місце, принаймні був таким тисячі років тому. Кажуть, ще до приняття Руссю християнства, язичники поклонялися тут Чернобогу. Цього бога просили про  побачення з померлим родичем. 
 
Будівля з назвою Книжка, виросла в останні роки Радянського союзу. Старожили стверджують, що під книжкою були величезні бомбосховища, які з*єднують більшу частину міста. Мої підземні ходи практично недоступні для огляду. А будівлю називають Айсберг, бо вона і справді має підземне продовження, і то ще невідомо яке…

І навіть моя телевежа, що була колись найвищою в світі, не просто телевежею була! Кажуть що військові ставили експерименти, використовуючи її для психологічного впливу на жителів. Після розпаду Союзу припинили і експерименти.
 
На моїх землях народились та діяли багато талановитих українців. Деяких з них ви точно знаєте: подільський робін гуд Устим Кармалюк, козаки Іван Богун та Максим Кривоніс, письменник Михайло Коцюбинський, компощитор Дмитро Леонтович, художник Натан Альтман, 
З вами були Вінниця. Озвучила Вінницю – Юлія Похил. Вінниця – фонтанує вам привіт, а вже скоро з вами говоритиме ще одне особливе місто.

Почуємось на блогер фм! 
 

В ефірі рубрика «Я – місто», в якій кожне місто говорить про себе саме. Воно по-своєму живе, має свій характер, говорить своєю мовою. Сьогодні говорить Вінниця.

Я Вінниця, і я Україна. Офіційно мені вже 661 рік. Вперше мене згадують під назвою Вѣничя (за Списком міст руських) або Вѣница (за літописами русько-литовськими). Найімовірніше від старослов’янського вѣно — посаг за нареченою. Є версія про річку Вінничку, яка дала назву і мені. а в уривку «Західноруського, або Білоруського літопису „О Подолской земли“ мене взагалі назвали „Бениця“.

Знайти мене неважко, шукайте на карті Поділля, яке раніше назвали Побужжям. Я займаю береги Південного Бугу та невеликих річечок Тяжіловкі, Віннички і Вишеньки.

Здавна жили на моїх територіях племена уличів та тиверців. Після розпаду Київської Русі мої землі увійшли до складу Галицько-Волинського князівства. З середини 13 століття тут панувала Золота Орда , від якої князь Данило Галицький змушений був визнати залежність.

Через сто років я опиняють під керівництвом племінників литовського князя Ольгерда. З будівництва фортеці починаться моє літописання з 1363 року.

За більше як півтора століття я памятаю 30 стустошливих нападів татар. І постійні міжусобні війни в самому князівстві Литовському. Та навіть в таких умовах я повільно але впевнено зростаю. Сприяє цьому торговий тракт з Молдови в Москву.

У 1545 у мене було 273 будинки. А після спорудження нової фортеці на острові Кемпа мене умовно поділили на Нове місто і Старе місто, по два боки Південного Бугу.

За Люблінською унією дісталась я Польщі , отримала там навіть привілеї безмитної торгівлі , а згодом і Магдебурзьке право. Католики будують два монастирі, та відкривають єзуїтський колегіум. А православні утворили братство Кузьми і дем*яна.

вступили війська Богдана Хмельницького на чолі з Максимом Кривоносом і я стала сотенним містом Кальницького полку. Через три роки Іван Богун керував полком, який розгромив 20-тисячне польське військо.
А Пилип Орлик під час походу на Правобережжя проти російської влади зайшов на мою територію з військом без бою.

Другий розділ польщі, і мої землі вже в Російській імперії, в новоствореній подільській губернії. Я стаю центром Вінницького повіту, а1798році у мене впровадили «міське положення». В інших містах на території росії такого положення ще не було.

З моменту як з*єднала мене києво-балтська залізниця з іншими містами, я стаю першою в губернії за товарооборотом. Є залізниця – є торгівля.

До початку 20 століття я значно змінююсь в кращий бік: будують водогін, встановлюють електроосвітлення, відкривають трамвайний зв’язок Замостя з центром і добудовують суперфосфатний завод.

До кінця 20 століття у мене активно проводять музичні фестивалі, від днів класичної музики до джазових та рок-фестивалів. Відзняли тут і чимало фільмів.

У 20-му таки столітті під час Української революції, урядовці УНР в готелі Савой збирались та ухвалювали доленосні рішення. А в лютому 1919 , коли до мене прибула Директорія УНР, я цілий місяць була… столицею України!

У 2013 журнал Фокус назвав мене найкращим містом для життя в Україні. Приємно. Але ми і працюємо над цим.

Називають мене містом фонтанів та зелені. Світломузичний фонтан «Рошен» на південному бузі – поки що унікальний для України. У теплу пору року тут відбуваються вистави й концерти під відкритим небом.

Візитівкою моєю називають цегельну башту з годинником, що стоїть в пішохідній зоні. Побудована була як основа міського водопроводу, але чомусь помилково вважається пожежною каланчею. В роки Другої світової з башти спостерігали за ходом бойових дій на околицях міста. Після війни там жили працівники водоканалу. В роки незалежності облаштували музей памяті воїнів-афганців.

Кажуть неможливо мене пізнати без прогулянки по центральній вулиці Соборній. Тут стоть мої величні Преображенський собор, костел Діви Марії, і готель «Савой». Можете гуляти пішки, а можете трамваєм. У них не лише діє безкоштовний wi-fi, а й проходять екскурсії. Підказка: вам потрібен трамвай номер 4.

Дбайливо шанують у нас пам’ять ученого який винайшов анестезію, хірурга та педагога Миколи Пирогова. У передмісті в його садибі влаштували музей. Дерева біля садиби дерева ще памятають вченого, який їх посадив. А в каплиці-мавзолеї 125 років почиває і він сам, забальзамований.

Колекція скіфського золота та унікальні козацькі артефакти чекають на вас в краєзнавчому музеї. А з іншого боку музей плавно переходить в комплекс оборонних споруд «Мури», що нагадує про войовничі козацькі часи.

Сто років тому я була наполовину єврейським містечком. Принаймні так тоді вважали. Зараз лишився район їх компактного проживання, Єрусалимка. А на березі бугу можна знайти цікавий масив будиночків та садиб, що лишились з тих часів.

НЕ лише будиночки, а і палаци лишились  на моїх землях ще з часів польської влади. Як-от маєток панів Грохольських у П*ятничанах. А в садибі Холоневських свого часу приймали останнього короля Речі ПосполитоїСтаніслава Августа Понятовського. 

Любителі військової історії можна пошукати на березі південного бугу  гранітн0-скелясту стіну, а в її товщі – об’єкт«Скеля». Там середині 1930-х років будували своєрідний штаб для вищого військового командування. А в урочищі Кабачок є занедбані, проте вражаючі залишки командного пункту могутньої радянської 43-ї ракетної армії.

На початку 20 століття жив-був власник магазину колоніальних товарів Матвій Заваркін. Зараз можна поринути в атмосферу років його життя в музеї-кавярні «Панъ Заваркінъ та Синъ». Кажуть в це місце не можне не закохатись.

Для шанувальників ретро- техніки та скоромовок, мій музей «Автомотовелофоторадіо». Можна побачити та сфотогррафуватись з мотоциклами, велосипедами, патефонами, фотоапаратами, ретро-автомобілями. Якщо хочете більше музеїв, літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського. Він тут народився і зростав.

І порція містики. Езотерики називають мене енергетично сильним і магічним містом.

Наймістичнішою називають ставку Гітлера Верфольф. На тому місці лишилось лиш каміння, але кожен може відчути дивну енергетику біля залишків. Історики кажуть, що Гітлеру допомагали обирати екстрасенси, бо шукав він наймагічніе місце, яке повинно було стати центром поневолення світу. З метою збереження секретності і німецькі інженери, і п’ять тисяч полонених, які будували ставку, були потім вбиті

.

Готель «Савой» теж непросте місце, принаймні був таким тисячі років тому. Кажуть, ще до приняття Руссю християнства, язичники поклонялися тут Чернобогу. Цього бога просили про  побачення з померлим родичем.

Будівля з назвою Книжка, виросла в останні роки Радянського союзу. Старожили стверджують, що під книжкою були величезні бомбосховища, які з*єднують більшу частину міста. Мої підземні ходи практично недоступні для огляду. А будівлю називають Айсберг, бо вона і справді має підземне продовження, і то ще невідомо яке…

І навіть моя телевежа, що була колись найвищою в світі, не просто телевежею була! Кажуть що військові ставили експерименти, використовуючи її для психологічного впливу на жителів. Після розпаду Союзу припинили і експерименти.

 

На моїх землях народились та діяли багато талановитих українців. Деяких з них ви точно знаєте: подільський робін гуд Устим Кармалюк, козаки Іван Богун та Максим Кривоніс, письменник Михайло Коцюбинський, компощитор Дмитро Леонтович, художник Натан Альтман,

З вами були Вінниця. Озвучила Вінницю – Юлія Похил. Вінниця – фонтанує вам привіт, а вже скоро з вами говоритиме ще одне особливе місто.

Почуємось на блогер фм!